Читати і бути поруч
​

Привіт, дорогесенька!

Думала, нічого не станеться, якщо я сьогодні не напишу тобі листа. А потім впіймала себе на думці, що цілком імовірно таки станеться щось, коли я вже не зможу написати тобі листа. І навіть гірше — ти його ніколи не прочитаєш.

У мене немає певності, що ти читаєш мої листи або що вони до тебе потрапляють. Але не надіслати (і не отримати) відповідь — не те саме, що не прочитати взагалі. Я не плекаю ілюзій, але я бережу надію. І коли б сталося так, що хтось інший прочитає листа замість тебе — то що? Хіба не писати — це вихід?

Я тепер вчуся писати іншою мовою. Це означає — багато читаю. Сьогодні — Історію читання аргентинського письменника Альберто Манґуеля.

Коли Альберто було шістнадцять, він познайомився з Борхесом. На той момент Борхес був уже незрячим і запросив Альберто читати для нього книжки вголос. Альберто порівняв це з поїздкою автомобілем: читач кермує, але слухач насолоджується краєвидом — є «правдивим господарем тексту».

Я багато віддала б, щоб відправитися в таку мандрівку з тобою, тільки навіть не уявляю, з якої книжки почати.

Вернулася зараз з Нового Театру, де брала участь у дослідженні Otwarte Gardło. Мисткиня вмикала мені записи різних голосів, і я мала їх прокоментувати рідною мовою.

Сиділа з заплющеними очима і слухала, як голоси промовляють до мене без слів, нашаровуються у впізнавані сюжети, переплітаються зі спогадами з дитинства і страхами за майбутнє.

Старіння тіла, розпадання світу, смерть.

І дзижчання бджіл, буяння літа, дім.

Даремно я колись почистила історію твоїх голосових. Бо твій голос звучить як дім. Він і сам — дім.

М.

Для перехоплювачів

Liuba Kuibida Вірш Катерини Калитко

Barbara Kinga Majewska